?

Log in

No account? Create an account

vitaliyke

Записки ненаціоналістичного галичанина

дещо жартома


vitaliyke

(no subject)

Як би галичанин Пушкіна не перекладав все одно присутня корупційна складова.

О, скільки відкриттів принадних
«Просвіти» нам готує дух!
І син там мій, тепер - провладний
І кума мого ліпший друг.


vitaliyke

СтаніславІв.


Маленьке місто - мій СтаніславІв,
Тебе люблю я, не за велич і поставу!
Не Київ ти, не гордовитий Львів,
провінціяльна ти моя Оттава.

Весь час в історію втікаєш;
то Віслою пливеш,
то за Збручем блукаєш,
То в синагозі свого бога вихваляєш,
а то мольфара прославляєш…

Спинись на мить, не поспіваю за тобою я,
я лиш тебе узрів, а ти втікаєш.

Живе у кругообігу чужих заслуг місцевий люд,
Не рідний він тобі, хоч і не ворог, не загарбник,
Вже Магдебурзький марш фальшивить, як етюд,
Котрий виконує села далекого свинарник.

З тобою ми тепер - два мізантропа,
Тобі не личить вишивки лиштва.
Глузує з нас обох стара Європа,
І гордовито посміхається Москва.

2015рік


vitaliyke

(no subject)

Цвіт папороті йду шукати,
Вночі в липневому гаю,
Через вогонь буду стрибати,
І поворожу на плаю…

На рано стану я католик.
Хрестителя я визнаю.
По службі я накрию столик,
Поїм, ну і не гріх, поп’ю.

А як на нашого Гаврила,
Не стане  місця у раю,
То хай бере мене Ярило,
Ярила також я люблю.

vitaliyke

(no subject)

Помилуй, Господи, лукавого слугу!
Я перед правдою Твоєю у боргу,
Клянусь тобою я, і брешу на бігу...

Правди не бачать кам’янії вії,
В речах облудливих нема надії.
Дарма горланити, ламаючи хрящі,
Не ранить  ребра спис Мессії.

В речах моїх, як заперечення, віщуєш Ти.
я не пророк, лиш бикуватий ідол,
я зло одне, я темінь з Євангелій,

підсвічник Твій, мізерний Марк Аврелій....

я свідчення Тебе, нікчемний віршомаз,
єзмь житіє Твоє і Твій дороговказ,
і що не час, стаю Тобі я вірний ієрей,
ще біснуватий і сліпий,
у сумнівах що раз.

vitaliyke

(no subject)

Проходить G20 в далеких краях,
А я вириваю бур’ян на полях.
Щось руки трясуться, потіє чоло,
Чи вдасця здолати нам путінське зло?

vitaliyke

То вам не Лєрмонтов

Прощай невмивана Вкраїна.
І ти, затурканий народ.
І споконвічна безнадія,
І остогидлий мій город.

Можливо за святим безвізом,
Сховаюсь від твоїх очей,
Коли лежиш з набитим пузом,
До сраки вишні й соловей.

12 июня 2017 г.

vitaliyke

(no subject)



Под пнем перегнившим  в болоте гнилом
Вертятся, клубятся жучки, червячки;
Родились и выросли бедные в нем,
Их жизни никчемны, темны, коротки.
Им снится весна  во тьме той кромешной,
В шелках и парче там гуляют они.
В том сне они праведны, чисты, безгрешны,
Но только  во сне, а наутро  - ни-ни!
И сны свои черви слагают в системы
Они заключают что лучше , как есть
И речи читают, слагают поэмы
Про смерть на болоте, как  высшую честь!
Однажды тот пень, как гнилую заразу,
Спилили, свалили, и вон увезли.
И черви от света умерли сразу,
И солнце -убийцу они прокляли.

vitaliyke

Петру Порошенку присвячується.


Я вовком би
вигриз
сепаратизм.
бо я дуже люблю
трембіту.
Родився я Пєтєй,
а став я -
Петрусь
У поїзді мчу
на край світу…
По довгому  фронту
купе
і кают
чиновник
поважний крадеться.
Сдають паспорта,
і я дістаю
Спішу, бо дуже
нейметься.
Одним паспортам —
повага свята.
А другим —
повага лиш словом.
С повагою,
ніжно беруть,
паспорта
с двухспальним
англійським левом.
Read more...Collapse )
Очима
доброго дядька з'ївши,
ніби небес
посланця,
беруть,
так ніби беруть чайові,
паспорт
американця.
На польський
дивляться
як  коза.
На стухлі
дивиться
овочі.
Якого пане,
вибачте,
пса
вам не сидиться
в волості?
І не звернув
голови качан
не чув,
не бачив
не звідав,
беруть,
не мигнувши,
папери датчан
Різниці
немає
хто видав.
І раптом
скривило
панові
рот.
Зараз від
страху
рідким
задрище.
На заробІтки
мчить
патріот.
Гортай
хутчіш
паспортище!
Тримає -
як бомбу
ніби вужа,
немов його
я гвалтую.
Я 20 долярів
йому
не дав.
Я тобі,
гад,
влаштую!
Мигнув
як кострище
оком носильщик,
речі знесе
задурно вам.
Жандарм
божевільно
зиркнув на шпика,
шпик божеволіє
сам.
Розтопчемо думали,
заплюєм.
Думали
думка відсутня?
За те
панове
я й поміняв
їхнього  "хєра"
на прутня!
В руках моїх
не вчорашній
чорт
серпастий
молоткастий,
В руках моїх
тепер броня,
мій український
паспорт.
Я вовков би
вигриз
бюрократизм.
З мандатом
іду до клозету.
Паперам зневага
будь-яким
Один лиш
милий
поету
Я
дістаю
з широких штанин
дублікатом
безцінного грузу.
Читайте,
заздріть -
Громадянин
Петрового
безвізу.

vitaliyke

Вибори і хата з краю


Крайня хата то моя. Вона стоіть на межі двох світів; світу цивілізації і світу за яким починаються лЮдьські городи.  Я там рідко буваю, але вже як приїду всі сусіди біжУт зі мнов вітатись і доповідают, як вони регулярно заходять дивитись чи все у мене гаразд, заглядают, пильнуют, шануют і вообще уважают. Спостерігаючи за нашими відносинами прихильники постмодернізму плескали би в обидві долоньки. Мої тато і мама були в селі пани і це панське  звання мені, як і хата дісталося спадково. Лиш я зачинаю щось робити на оборі (подвір'ї по-вашому) купа помошніків і порадників.
(не подумайте, що мені невідомо літературне слово помічники, але в мові галичан над полонізмами, германізмами і прочими штучно-літературними  словами возвишає-сі величезна купега русизмів. Поняли? Саме так. Галичанин в життю не скаже - зрозумів. Тілько - поняв. Під страхом смерти не скаже  - ось там, а тільки - вон. Правда вимовить це з европейським французьким прононсом - во-о-он)
А сусіди в мене прекрасні. Спершу я не міг зрозуміти, чому вони не дружать між собою, а зі мною всі в чудових відносинах. Потім поняв. Все тому, що я сам прекрасна людина. Прекрасна  в розумінні людини домодернового  рівня мишлення. Я даю людям свій образ в ідеалі за котрим місцевий люд плаче сотні років. Я - добрий пан. Я вмію їх слухати, але я безпорадний без їх порад. Навіть якщо в будь-якому питанні я спеціаліст, мені не шкодить перепитати про проблему сусідів. Вислухай їхню, часто-густо  ахінею і скрушно похитавши головою натякни на глибину розуму нашого народу. Потім піджартуй над собою і спитай чи нині часом не яке релігійне свято. Як ні, спитай  коли найближче і чи не варто мені, дати на церкву, якусь пожертву. Гроші в тебе ніхто і так не візьме, але якийсь кусень біблейної історії прийде-сі вислухати. Не велика плата за народну любов я щитаю (саме щитаю, а не вважаю)
Осяяний променями місцевої  слави я і вийшов прогулятись та заодно пошукати майстра для фарбування даху. У випадковості я не вірю категорично, тому кращий із можливих претендентів на цю роботу трапився мені в сотні метрах від житла. Звали його Бодько (Богдан по-вашому. Вже як ми зайшли на імена то Бандера ніколи не був Спепаном, а виключно ШтЕфан)
Бодькові  батьки допомагали моїм батькам газдувати, а як пішли до неба то він допомогав, а тут я об'явився  і ясно, що мені тАкі треба помочи. Бодько кивав головою ще до того як я встигав сформулювати задачу і на всі мої закиди, що робота повинна бути виконана в межах розумної достатності вимахував руками категоричне - ні. Він всьо зачистит, поправит і ще й  візьме на допомогу Олька (Олега по-вашому)
Олька я добре знаю (?) бо він колись жив Заріков, а тепер жиє на  Старім Селі. Крім названих районів нашого невеликого містечка я ніц не поняв. Дивуючись панській необізнаності, Бодько всміхнувся і розвів руками:
- Ну як не знаєш? Та то той Олько, що сі вженив на Славці Бойчучці.
Я знов ніц не поняв, але погодився згадати. Справа в тім, що фамілію  Бойчук носить майже вся вулиця на якій я мешкаю (живу по-вашому), а ім'я Слава в нас зустрічається значно  частіше ніж Галя чи Оксана. Він ще щось жваво мені розказував, але я вже йго не чув і думав як правильно; на Україні чи в Україні. Якщо правильно "в", то чому Бодько каже "жив на Старім Селі"
Справи ми владнали і традиційно перейшли до політики.
- Ти за кого будеш голосувати на виборах і чому? - спитав я Богдана.
- За Порошенка! Бо шо інакше? Той Зеленський продаст Україну москалям.
-Ой Бодю! Як вже ти за тих москалів набідувався, нема тобі ради. А я за Зеленського. Най продає, мені в сраці. Най віддаст їм що хотЯт, лиш би газ став дешевше.
Бодько  скрушно похитав головою.
- Я-я-яй! Ти як за нього проголосуєш то я ти хату не буду малювати. Тепер я поняв чого ти замовив на дах зелену фарбу. Агітуєш!
Це були жарти. Звичайний буденний галицький гумор, який я вважаю одним з найвишуканіших на планеті.
- Добре Бодю!  Малюй не в зелений колір, а такий бурачковий, як бігборди Порошенка.
На тім і порішили та вдарили по-руках. Колір даху звичайно буде зеленим, бо жарти жартами, а пан хотів зелений  та й Бодя не дуже вірить у власні переконання. З нього колись був ніякий комуніст і націоналістом він став також ніяким. Буде та Україна, не буде навіть ксьондз в церкві не скаже, а пан він вічний, по-крайній мірі в  Бодьковій голівоньці.

vitaliyke

І корінь згнив, і яд в гілках...


І корінь згнив,
і яд в гілках,
Став покручем
старий мій сад.
Добро родило - сумував,
а не родило, я скакав.
Волав, горлав від щастя я,
що вже не буде вороття
на ту межу, на ті лани,
де газди ми, а не пани.
Де брат за брата, всі рідня,
де кат був катом, тлею тля...
І крик почули небеса;
де правда була - словеса,
а щастя то тепер товар,
а воля - закордону дар...
А істина?  А де душа?
У саді тім, де та межа.
Де брата свого зрадив я,
Між нами чорноти рілля.
Він став багатим - я не вмер,
та щось згубили ми тепер.
В душі неспокій, в серці яд.
Я знаю і у тебе - брат.
Міщанський дух в моїм саду.
Згорю я в пеклі - ти в аду.